«І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менша між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля» (Мт. 2,6).
Це друге старозавітне пророцтво, яке наводить євангелист Матей, належить Міхеєві, сучасникові Ісаї (див. Мі. 5, 1-3).
Господь перед віками обрав маленький Вифлеєм, поселення, що на околицях Єрусалиму, місцем свого народження у тілі. На цьому місці спочив люблячий погляд Бога, над ним зупинилася ясна зоря і Ангел з неба сповістив спасенну благовість усьому людству: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 10-11).
Знаменно: Господь Ісус народжується не в столиці, «не в царських палатах», а на околицях, на периферіях, там, де не чути міської суєти і гамору, там, де тиша і спокій такі великі, що можна навіть чути голос Ангелів! Як же часто світська суєта і гамір заглушують в нас голос Божий! Як важко нам буває уловити посеред тисяч звуків і послань оте єдине, яке нам посилає небо! Нам треба мати свій маленький Вифлеєм, місце спокою, затишку і тиші, де зможемо перебувати сам-на-сам із нашим Богом та вчитися розуміти Його таїнственну мову, якою Він промовляє до нас впродовж усього нашого життя.
Бо й справді, дуже часто ми не розуміємо як діє Бог, оскільки Божий спосіб діяння часто не відповідає нашим очікуванням або не укладається в наші вузькі межі уявлень чи стереотипи! Проте Бог народжується у Вифлеємі й цим укотре руйнує всі людські схеми та розрахунки, спонукаючи нас зі смиренням визнати і прийняти, що «Його думки – не наші думки і дороги наші – не Його дороги» (див. Іс. 55, 8).
А крім цього, своїм народженням у Вифлеємі Господь посилає знак надії усім тим, хто почувається або і справді є відсунутим на узбіччя суспільного життя, позбавленим перспектив, обмеженим в можливостях росту і розвитку, усім тим, хто вважає – зазвичай хибно, – що інші мають більші можливості, кращі нагоди, вигідніше становище для реалізації потенціалу, який Творець заклав у їх життя.
Господь у своєму Провидінні свою увагу і свої кроки скеровує саме туди – на периферії, а всім зневіреним і кожному із нас неначе каже устами свого пророка Міхея: «Не намагайся порівнювати себе з іншими, бо ти – унікальний і неповторний. Повір: ти нічим не менший від інших, я вклав у тебе безмежні горизонти і великі, справді Божі перспективи. Прийми мене до себе, а зі мною отримаєш все: спасення, радість, повноту життя».
Молитва: Мій Господи і Боже! Навчи мене у світі, де панують жадоба слави, пошуки величі, гонитва за престижем, зберігати спокій духа й умиротвореність душі. Навчи мене з вдячністю приймати себе таким, яким я є, не вихваляючись дарами і не знеохочуючись слабкостями й обмеженнями, що їх так часто бачу в собі. Скажу словами Псалмоспівця: «Усі мої джерела – в Тобі!» (Пс. 87, 7). Тебе єдиного жадаю! Зроби мене для себе затишним і гостинним Вифлеємом, де Ти знайдеш свій прихисток, а я отримаю від Тебе повноту життя. Амінь.
Владика Богдан ДЗЮРАХ
